Довженки Назар та Наталя , Татарчук (Довженко) Марія

Що може спонукати до самопожертви, ризику життям заради порятунку приречених? Імовірно, для Назара Довженка та його дружини Наталі із с. Біляївка на Одещині такими чинниками стали побожність і виховання в дусі любові до ближнього. Назар Назарович старостував у сільській церкві, був глибоко релігійною людиною.

У роки війни їхній край перебував під юрисдикцією союзниці нацистської Німеччини – Румунії. Одещина, частини Вінниччини та Миколаївщини були включені до складу Королівства Румунія як губернаторство «Трансністрія».

У м. Одеса перші криваві розправи сталися майже щойно, як туди ввійшли румунські війська. Страчували євреїв – полонених червоноармійців, які не встигли евакуюватися, та цивільних. 22 жовтня стався вибух у колишній будівлі НКВД, де румуни облаштували комендатуру й дивізійний штаб. Тоді загинули кількадесят штабних офіцерів румунської армії та комендант міста Іон Ґлоґожану. Окупанти відповіли каральною акцією, вбивши близько 5 тис. осіб, переважно євреїв. Масові страти проводили як румунські «оперативні ешелони», так і німецька айнзацгрупа «D».

Крім фізичного знищення, практикувалися дискримінація та приниження. Євреї мали носити жовту зірку Давида на одязі. Чоловіки віком 18–50 років проходили обов’язкову реєстрацію, а у грудні 1941 р. окупаційна адміністрація зобов’язала їх з’явитися до в’язниці…

Одещина стала місцем страждань і загибелі не лише для місцевих євреїв. Сюди депортували численних їхніх одноплемінників із Буковини та внутрішніх регіонів Румунії. Їх етапували до таборів або місць розстрілу біля ст. Дальник, с. Богданівка, Акмечетка (нині – с. Прибужжя) або в гетто, створене в одеському передмісті Слобідка.

Саме до гетто у Слобідці за наказом окупаційної адміністрації в лютому 1942 р. прибула Циля Яновська з дочкою Бетею та онукою Зарею. Звідти їх із групою інших євреїв залізницею направили до ст. Колосівка. Там Цилю й Бетю розстріляли в яру з багатьма іншими бранцями. Зарю незнайома жінка штовхнула в рів за секунду до пострілу і впала вслід, затуливши її своїм тілом. Це допомогло дівчині вціліти вже після розстрілу, коли поліцаї добивали тих, хто вижив.

Вибравшись із могили, Заря полями дійшла до залізничної станції. Там вдала, ніби відбилася від родичів, з якими приїхала продавати хліб. Це допомогло їй дістатися м. Одеса. Там переховувалась у дружини свого батька – Софії Рикової. Батько розлучився з Бетею Яновською ще до війни й оженився повторно. У 1937 р. його заарештували як «ворога народу». Жінка погодилася дати дівчині прихисток. Але довго залишатись у місті було небезпечно – завжди існував ризик, що втікачів упізнають і викажуть сусіди. У випадку із Зарею та Софією так і сталося: двірник помітив незнайому дівчину й поцікавився, звідки вона, бо в Рикової була тільки одна дочка, а чоловік її загинув у радянських таборах у 1942 р. Тому Софія вивезла Зарю до чоловікових батьків у с. Яськи. Але через ризик викриття її відправили до родичів у с. Біляївка, в родину Назара та Наталі Довженків.

Тут Заря залишилася до кінця окупації. У Довженків вона отримала притулок, догляд і нове ім’я – Валентина Татарчук. Так звали дочку Назарового брата Сергія. Дівчинка померла ще немовлям, але свідоцтво про її народження залишилося. Воно і стало новим документом Зарі. На жаль, у Валентини-Зарі виник конфлікт із дочкою Назара Довженка Меланією. Остання навіть написала донос на неї. Невідомо, як склалася б доля рятованої та рятівників, якби Назар не дізнався про донос і не перехопив його.

У квітні 1944 р. німців та румунів було вигнано з краю. Разом із окупацією в минулому залишилося і старе ім’я Зарі. Із поверненням радянської влади вона дістала паспорт на ім’я Валентини Татарчук.

У наступні роки шляхи героїв цієї історії розійшлися. Назар Довженко невдовзі помер. Його онука – дочка Марії Татарчук (Довженко) Ольга – живе у Новій Зеландії. Інша донька Назара – Клавдія – переїхала до м. Гайсин на Вінниччині.

15 жовтня 2013 р. Назар і Наталя Довженки та їхня дочка Марія Татарчук удостоєні звання «Праведник народів світу». Диплом та медаль для дальшого вручення спадкоємцям отримала дочка врятованої Валентини Татарчук – Олена Волохова.